У кожного, звичайно і у тебе, є кілька цікавих історій, які можна розповідати досить довго, але не дуже, бо почне всім набридати. Більшість особистостей з усього суспільства можуть розповісти щось цікаве про когось або про щось, що тебе ні на грам МИКУЛИНЕЦЬКОГО пива й не стосується, але це, зазвичай, виходить набагато цікавіше чим твоя історія з власного життя, де головну роль посідає твій герой. І це правда. Хто захоче розповісти щось те, що стосується тільки тебе, що просто, можливо, не хочеш нікому розповідати й сам згадувати про це. Кожен про себе не розкаже ВСЕ, що справді було. Усі ми будемо приховувати щось, але коли мова буде йти про когось іншого, наприклад близького друга, можна морозити все, що тобі відомо й ще свого додати ті факти, які щойно в голові замутилися для більшого ефекту.
Думаю що ти вже догадався, що Я про СЕБЕ не збираюсь щось тут трусити, але якась частина мене десь там буде і можливо десь ти зможеш знайти себе.
Уяви що у твоїй кімнаті, в якій вже третій місяць двадцять п’ятого тижня і тридцять сьомого дня ніхто не прибирав, стоїть якась така машина, за допомогою якої можна за дуже короткий відлік часу опинитися в будь-якій точці нашої Земної кулі. Я веду до того, що під час цієї розповіді ми будемо подорожувати околицями різних провінційних міст і можливо й країн, якщо звісно я захочу.
Ну тоді почнемо. І не надійтесь, що буде ширяти на своєму вінику Гаррік Поттний і ще якісь ідіоти разом із ним на страусах чи на ще якійсь там мурі.
Усе починається в маленькому і дуже не спокійному провінційному містечку, що на перший погляд нагадує село забите податками без газу і світла. Це так зване містечко розташоване на заході України в Тернопільській області в п’ятнадцяти хвилинах їзди на крутій тачці від всім відомого та славетного своєю молоддю міста Тернопіль. А якщо тобі заманеться пройтися пішки з Тернополя в ЦЕ містечко, то ти будеш протирати підошву своїх берців близько трьох годин, а може й довше, все залежить лише від тебе і ні від кого іншого. Воно і справді не велике і зовсім не спокійне в останній час, а провінційне просто так, мені це слово з шкільного курсу географії сподобалось і досить запам’яталося.
Це рідна домівка алкоголіків, бомжів та комбайнерів. Тут проживає досить молоді, які діляться на декілька окремих племен, які кожний свій прожитий день проводять в безглуздих суперечках. Ці суперечки дуже рідко переходять в незначну, типу бабську, штовханину. Всю цю зграю цих неідеалізованих особистостей разом із ще тупішими на поняттях ПАЦАНІВ можна знайти і побачити на власні очі біля ЗАМКУ, який розташований у цьому провінційному містечку.
Що до героїв цього не зрозумілого на перший погляд оповідання для підростаючого покоління, то тут їх буде трохи безліч і на початку їх оголошувати, на мою думку, безглуздо.
Багато в світі дивних див, та найдивніше з них – людина. Так говорив якийсь наший старий предок Еврипід, який жив досить давно. Людина – унікальне творіння природи, суспільства і самої себе. Про унікальність людини говорили і писали з давніх давен. І це справді так. Кожен в цьому суспільстві є неординарною особистістю по відношенню до інших.
В наш час існує таке поняття як СУБКУЛЬТУРИ. Вони є дуже різноманітними і неординарними. Їх налічується дуже багато, але з них можна виділити кілька, які всім нам досить відомі. Це рокери, панки, блекери, емо-кіди, репаки і звичайно що гопи (як без них?).
Рокери – це досить розширене поняття, в якому налічують ще інші розуміння цієї субкультури. Але про це потім.
Панки, панки, панки, ну звичайно що всім відомо хто такі панки, а кому не відомо, то я вам не допоможу цим, але можу порадити як найлегшим шляхом дізнатися щось про них. Вам потрібно лиш побачити панка і думаю, що вам стане відомо чим він себе являє.
Щодо блекерів, то це Гламурний Блекер.
Емо-кіди – це дуже дивні створіння, які не можуть знайти собі місце у цьому світі і суспільстві і їх можна без вагань поплутали з гомосексуалістами. Зазвичай одягають чорний одяг з елементами (кусками) РОЖЕВОГО, що досить дивно для чуваків, хоч є ще дівчата – емо, але це не так важливо.
Репаки – це теж цікаві особистості, які беруть приклад у чорношкірих народів Африки, і це дуже дивно - що можна у негрів взяти? Вони досить винахідливі створіння. Хто може додуматися, як не вони до такого пристрою, як штани з автоматичним викидом відходів твого сніданку, обіду і звісно що вечері? У них такі широкі штани, які вони підло здерли з козаків, що коли тебе приспічило, тобі не потрібно прикладати до цього якихось зусиль. Ти можеш йти або навіть бігти, але це не помішає тобі відлити чи відкласти личинку, ну а далі спрацює система автоочищення.
Самою чисельнішою культурою, яку тяжко назвати культурою, а скоріше анти культурою усіх вище сказаних культур, в провінційному містечку і, мабуть, найпопулярнішою серед цієї незрозумілої молоді є ГОПИ. Їх ніколи не переплутаєш з іншими представниками цього суспільства. Їхнім особливим одягом є спортивний костюм і туфлі – аладіна, з якими вони дуже сильно відрізняються від інших представників цього суспільства, хоча вони і складають майже все це суспільство. Як не дивно, їх же є трохи багато, але вони ніколи до кінця своєї роботи ніколи не доходять і залишають на завтрашній день. Вони є протиріччям, тобто спільними ворогами, усіх вище сказаних субкультур, а особливо їх не долюблює Гламурний Блекер, ну і звичайно й вони його теж готові розірвати на шматки, але ніколи руки не дотягнуться. Отже це найбільш дивний народ серед мешканців провінційного містечка. Але ти знову не можеш зрозуміти хто то є гопи? Я тобі нічим не можу допомогти, якщо ти не розумієш, краще слухай або дивись далі і ти зрозумієш.
Першим представником жителів цього провінційного містечка, з яким я вас познайомлю, є один хлопчина, який, мабуть, має хоч якусь ідею розвитку собі-подібних. Багато хто може зі мною погодитися, що це сама темно-чорна істота в цілій окрузі. Як його насправді звати й сам не знаю, але його всі кличуть і він, мабуть, відкликається на поєднання слів ГЛАМУР і БЛЕК, тобто Гламурний Блекер. Блекер бо блекер, а гламурний бо гламурний, а може й все навпаки, сам не знаю. Гламурний Блекер являється дуже роботящою людиною, хоч роботи терпіти не
може. У вільний час зазвичай сидить в Інтернет – клубі й лоудить все що зв’язане зі словом BLACK. А коли закінчується час, іде і шукає собі подібних, але йому ще цього не вдалося ніколи досягнути, бо на нього в провінційному місті і близько ніхто не похожий і він цим гордиться. Хоч деколи йому стає сумно і Гламурний Блекер прямує до замку де знайде кілька дивних особистостей, які можуть вислухати про його пригоди за останні кілька годин в Інтернет – клубі і хто вчора увечері приходив до нього в його хижину, щоб віддубасити його за 3-4 метри нікчемного кабелю. Доречі у Гламурного Блекера найдовше волосся серед представників усього цього колгоспу і він, звичайно що, гордиться цим.
Найближчим другом Гламурного Блекера являє собою, на перший погляд, привітний та культурний хлопчина, який надзвичайно в захваті від композицій гурту Bullet For My Valentine, що використовують в своїх репертуарах елементи емо – року, якщо ви може забулися або й зовсім не знали. Його всі звуть Антоніо. Звідки він є й не знаю, а по його йменню можна зробити висновок, що він з якоїсь там Іспанії або є племінником самого Антоніо Бандераса, хоч цього ніколи не признає(дурень). Це дуже цікава, як і всі, особистість з ідеально рівним хребтом і досить цікавою походкою, яку нікому не вдається копійнути. Ходять слухи, що він таємно відвідує процедури білоруської народної медицини в, так званого, Бєларуса та існує багато реальних свідків щодо цього, але це не є таким важливим, щоб про нього говорити багато. Антоніо з недавнього часу почав приділяти великий кусок своєї уваги, аж дивно, чоловічій половині людства. Багато хто каже, що ці потяги почалися після першого сеансу в Бєларуса, а інші впевнені, що його охопила аура емо – кідів та їх прихильників, або це все принесла перша тяга ТРАВИ, за яку він міг зробити все що завгодно. Насправді його не всі звали Антоніо. Такі його поклонники як гопи величали його ПЕПСІ. Думаю ви зрозуміли, що гопи на більше не здатні, бо відсутня логіка і будь-який інтелект. Але про це пізніше.
Антоніо зазвичай можна було знайти у домівці Гламурного Блекера, де вони грають в різні ігри, а які й до сьогодні ніхто не знає. І на Інтернет ходять теж разом. І на Замку сидять теж разом. Цікаво що вони роблять не разом? Але ці стосунки проходили не дуже довго. Гламурний Блекер закохався по повні вуха, які стирчать між волоссям. Ну і звичайно Антоніо це легко пережити не зміг і вирушив у подорож за тим, що шукає все своє життя. Доля закинула його в Тернопіль, де навчається в Комерційному коледжі. Що він там знайшов ніхто не знає, але після занять у нього завжди дуже хороший настрій. Отже щось таки знайшов. Але не будемо так зациклюватися на ньому і перейдемо до вивчення анатомії інших представників цього вельми цікавого і неодноманітного суспільства проживаючого в цьому провінційному містечку з якоюсь назвою.
На теренах цього ж містечка можна знайти безліч цікавих особистостей. Відвідавши увечері Замок можна зустріти одного дуже неординарного й не понятного, як він себе вічно величає, хоч сам не знає що це означає, неформала, у якого всі штани обшиті шевронами таких гуртів як: Slipknot, Rammstein, Nightwish, Dimmu Borgir. Звичайно, що його ніхто не називає неформалом. Його всі звуть Бобом, тобто Боб. Дівчата Боба звуть Бобінчик, що він терпіти не може, але вже
довго терпить. Він не є корінним жителем містечка, а приїхав з якоїсь, вже справжньої, провінції підкоряти собі народ і давати приклад настоящого чистокровного неформала. Але це було досить складно і йому це не вдалося і він залишив свою мету без щасливого закінчення, на яке так надіявся. Отже ми познайомилися вже з третім жителем цього нікчемного та забутого всіма міста. Але це ще не кінець! Це лише знайомство!
Продовжуємо далі! Ось із цими хлопчаками була досить цікава історія, яка досить добре залишила великий слід у їхній свідомості. Це все скоїлося у суботній вечір, тоді коли уся спільнота провінційного містечка збиралася на гопотеку (на мові гоповського клану це звучить “діскатєка” або “діскач”), Гламурний Блекер, Антоніо та Боб прогулювалися під зорями. Невдовзі вони замітили, що за ними стежать кращі шпіони елітного спец – підрозділу дозору (гопи), їх було двоє. Першим з них їх замітив Антоніо, до якого вони перше слово промовили, мабуть він їм найбільше сподобався. Шпіони догнали їх і зупинили не далеко від супермаркету «Василина». Ну і звичайно посипались від них кілька тупих стандартних питань, які можуть правильно промовити настояні гопи нашої планети. Такі питання як “Сігарєта є?” або “25 капеєк не заваляється в кармані для реальних пацанів?” або ще таке одне безглузде, як “Як пройти в бліжайшу бібліатєку?”. Ну на рахунок цього думаю, що все врулили! Як не дивно, але бути першою жертвою їхнього матьорого базару випала честь саме Антоніо. Почав усе той хто, звичайно має більше авторитету серед своїх, ну і подає приклад підростаючому поколінню:
- Пацани, сігарєта є?
Не подумавши, що у Боба завжди вона є, навіть у самі скрутні часи, і найкращий спосіб уникнути яких небуть проблем дати цигарку і розійтися, але Антоніо промовив:
- Ні у нас нема сигарети. – Він промовив це з широкою усмішкою на своєму лиці.
- Пацан, та ти тіпа Пепсі, чого либишся і витріщився на мене? – Злісно запитав у нього Джоні, ну той, що крутіший.
Після цього дивного питання Антоніо відійшов на два кроки назад, і відійшов так, наче вивалив усе що з’їв на вечерю у штани. Надалі він стояв непорушно й спостерігав далі й думав чим це все закінчиться і надіявся, що вернеться додому без жодного синця і царапини.
- Що це за мура в тебе на голові? Ти що баба чи підер? Тебе постригти чи ти зараз сам метнешся і збриєш цю парашу з голови? – Далі заводився Джоні, але почав нагружати своїм тупим базаром Гламурного Блекера.
На відміну від Антоніо, він промовчав, тримаючи в кишенях руки зжаті в кулаки і очікував першого ліпшого моменту, щоб засадити в пику Джоні і його дружку Томі. Він надіявся, що хоч один з них потягне свої підлі нечисті руки до його чорного й таємничого волосся і він би з радістю заїхав їм поміж очі.
- Чого мовчиш, вилупку? Я до тебе звертаюсь, бомж патлатий! – Далі почав грузити його Джоні, але не насмілився простягнути руки до нього і зрозумів, що він не один, а їх троє і є ще два лоха, яких можна досхочу грузити і чмирити.
Незачепленим морально лишився Боб. На відміну від інших його збирався грузити не опитний Томі, який заробляв авторитет у Джоні та іншої зграйки ПОЦІВ, як називали їх усі хто терпіти їх не може, зокрема Гламурний Блекер та Боб.
- О, я вже знаю хто перший сьогодні схопить! Йди сюди, не бійся, зразу бити не буду! Так, ти чи до тебе самому підійти? Добре, я вже йду! – Йдучи до Боба злісно промовив Томі і почав розглядати й смикати за все що стирчить у Боба, як манекен, що стоїть в крутому салоні модного одягу, який кожен прохожий, не дивлячись на табличку БЕЗ ПОТРЕБИ НЕ ЧІПАТИ, чіпає, штовхає і смикає за все, що стирчить на ньому.
Ну а з уст Боба ні одне слово не виплило і він далі стояв і спостерігав за цим, на мою думку цирком, разом із Антоніо чекаючи, коли Гламурний Блекер почне їх грузити і вони вшиються.
- Доречі яка година? Ще діскацєка не почалась без нас? Бо стоїмо ми тут як два лоха з трьома ідіотами! – Запитав у Джоні Тоні.
Подивившись на свій блискучий годинник на руці, Джоні сказав:
- Нас там пацани вже чекають. Давай кінчати з цими ублюдками і валим на діскатєку!
Довго не чикаючи лунає остання зате дуже важлива фраза усієї безглуздої розмови і промовити її Джоні дозволив не їм трьом, бо з них і слова не витягнеш, а саме його товарищу Тоні. І довго не думаючи Тоні промовляє все, що щойно в голову пролізло, бо все-таки їхня спілка хліборобів і комбайнерів зачекалася на них:
- Ну шо, пацанчики, вам конкретно пофартило і ми йдемо, але якщо ще раз побачимо його з цими патлами то вам всім буде повна жопа і на очі нам краще не попадайтеся!
Після цієї фінальної фрази вони попрямували в ту сторону де кожної суботи збираєть купа таких ідіотів, як вони, ну тобто на дископляски. На цьому моменті кінець історії звичайно що не буде, але все ж таки зробимо перерву і зробимо кілька ковтків живого пива, що стоїть перед нами, а якщо його перед тобою немає, тоді у тебе є кілька хвилин, щоб пробігтися у найближчий магазин і придбати кілька банок освіжаючого пива.
І ось ми знову повертаємося до нашої розмови і надіюсь, що пиво уже перед тобою і твоє горло уже змочене надзвичайним смаком надзвичайного напитку нашого людства під назвою пиво.
Ну і знову ж таки ми повертаємося на територію де все починалося і починатиметься. Як ви і здогадалися, ми прямуємо до замку де нас зустрінуть Боб із соком “Садочок” і його друзі, які можуть нас порадувати різними на перший погляд новинами, які дуже швидко починають набридати і ти підеш у ближчий магазин за пивом, що якось відвести свою увагу від безглуздих та нескінчених розказів місцевого суспільства, що перебуває у цей час на одній єдиній пам’ятці провінційного містечка.
Прийшовши з пивом, чого ніколи не роби, на замок, весь натовп попрямує за тобою, а точніше за бутилкою, яка у тебе у руці. Ти будеш намагатися втікти, але тобі це буде не під силу. А все тому, що тут велика рідкість побачити майже повну
фляжку настоящого пива. Придбавши це пиво потрібно не виходячи з магазину відкрити пиво якимось підручним засобом і зразу ж вийшовши з магазину спорожнити цю плящину, поки тебе не замітили пивомани цього незвичного містечка. Усе це можна пояснити вічною нестачею коштів і кмітливості, з допомогою якої можна б було здобути хоч найменшу частинку національного скарбу, тобто бабла на пиво. Але це знову ж таки не є так важливо тому, що ніхто і в тому числі й ти, не попреться в якесь там невідоме та забуте всіма сорокавосьми мільйонами громадянами, які проживають на теренах України, щоб випити застарілого й зіпсованого й на смак досить таки противного пива, що зростає у ціні кожного тупого дня.
Перебуваючи на замку можна зустріти немало таких ідіотичних спільнот як Морда. Він теж не простий мешканець цього дикого куточку всесвіту, що нас окружає і особливо всі окружають його, тобто Морду, а його й справді не легко окружити через його величні розміри. Його кожен може замітити на відстані три – чотири км. Це все можна зрозуміти побачивши його істинні розміри і все, що може, може і ще раз може оточувати. У нього також дуже дивний сленг, ну тобто у нього дуже дивна мова, яка може пролунати тільки з його уст. Слова Морда складає з усіх приголосних і тільки декількох голосних звуків чи букв, сам собі рішай як правильніше. Щоб його зрозуміти потрібно його перепитати кілька раз і аж тоді ти щось все-таки зрозумієш. Також у нього є особлива фраза, за допомогою якої, на його думку, він може попустити, тобто нагрузити кожного хто стоїть в його оточені, а в його оточені можна розміститися багатьом. Ця фраза є дуже безглуздою на перший і всі подальші десять поглядів і вона звучить так:”Витри гімно на бороді!!!” і якщо ти протягнеш свою руку до бороди, то в його розумінні ти автоматично стаєш попуском в його оточені. Але якщо ти скажеш йому щось у відповідь, то він замнеться, тобто зрозуміє, що тебе він не зумів попустити, а вийшло скоріше все навпаки, він закриє свою справді замащену МОРДУ в якомусь там варенні чи ще якісь мурі і не буде його відкривати доти, доки йому не запропонують зганяти за пивом у ближчий магазин. Ну звичайно, що він послухається, бо нічого не зможе сказати нормального у відповідь.
Також одним із найцікавіших фактів нашого часу є те, що із кожним зменшенням температури повітря, зменшується відвідування Замку. Це можна пояснити тільки надмірною не витривалістю до холоду. Це призводить до значної деградації суспільного товариства, яке оточувало простори славетного Замку, адже там колись воювали козаки і німці. Що до глибшої історії цього Замку, то вона довга і нудна, але комусь вона може стати цікавою, але не мені і не тобі.
Можливо й зараз мав би бути довго очікуваний “перекур”, але ми продовжуємо далі заглиблюватись у цей, як кажуть москалі “розказ”.
Але не зважаючи на несприятливі погодні умови на території Замку ще можна зустріти, хоч маленьке, але хоч якесь збіговисько крутих неформалів. Серед них звичайно буде і Боб, що є най витриваліший серед усіх хто був вище згаданий і описаний майже в усіх деталях. Але ще може завітати туди й Гламурний Блекер під супроводом рипучої музики Dimmu Borgir’а на своєму крутому мобільному
телефоні, але це дуже велика рідкість зустріти його в таку пору року, адже йому більше по його темній душі посидіти та погрітися у своєму затишному та милому домі, де є все, щоб перечекати ці холодні дні. Але все ж таки у нього закінчуються харчові запаси, без яких і йому тяжко прожити. І звісно він частенько відвідує заклад на ймення магазин і звісно ж дуже рідко провідує своїх друзів на території Замку тому, що на його думку вони просто ідіоти, яким немає що робити і відморожують свої кінцівки на не теплій погоді. Деколи він може запропонувати своїм істинним друзям взяти вдосталь пива і засісти в його затишній кімнаті де звучить дуже приємна музика, але щодо таких особистостей як гопи, то мабуть вони зразу повискакували б із ближчих вікон, що розташовані на стінах у кімнаті Гламурного Блекера.
Якщо ж все-таки ти насмілишся і підеш на Замок, тебе зустріне Тарас, той що грушки тряс. Якщо ти слідкуєш за світськими хроніками на модних та досить не зрозумілих поп-каналах, то мабуть ти побачиш у його образі самого Віталія Козловського. Він і справді похожий на нього, адже має таке ж не коротке волосся на голові та кілька спільних з ним манер поведінки і взагалі. Але про нього не є так і вже цікаво розповідати тому, що про нього мало хто добре знає. Але він є мабуть найкрутішим серед усіх, бо у нього в дома є сам Інтернет, за який Гламурний Блекер готовий горлянку перегризти і не тільки.
Невдовзі, по словам самого Боба, має прибути на вічне місце зустрічі Тушитель. Чому його так дивно звати мало хто знає і ніхто ніколи не в стані тверезості це розповісти. Можливо це прізвисько передалося від його давніх предків, які в кам’яному віці замість того щоб підтримувати таки справді необхідний для тяжкого існування вогонь гасили його і потім получали тягла від їхніх ватажків і усіх хто був крутіший за них. Щодо останнього, то Тушитель і справді наслідував це у своїх таки підлих і підступних предків, його і правда трохи часто лупцюють за прості дрібниці. Але можливо його предки були захисниками всього людства проти зловісного ворога на ймення ВОГОНЬ, але це мало ймовірно тому, що він скоріше когось спалить аніж загасить свого вірного, на його погляд, друга. І це правда тому, що якби не було жодного вогника він би не зміг би підкурити найпростішу сигарету найпростішої конструкції та найпростішого вигляду.
Ось мабуть і прямує на місце збору різних утренів суспільства сам Тушильник, що виглядає дуже дивно і загадково і, все ж таки досить весело і таки шумно. Усі в кого спитаєшся щось про Тушителя, скажуть тобі, що він любить поговорити, але його розмова дуже скоро переходить у дуже таки нудну і набридливу розмову, які у нього дуже довго продовжується. Щоб його зупинити є тільки два способи. Один трохи жорстокий, а другий трохи гуманніший по відношенню до нього. Ну можна почати розкриття гуманного способу, але мабуть це не кожному вдасться ,особливо народам замкового суспільства, особливо через надмірний брак коштів. Для цього тобі потрібно влити у нього свою довіру і напоїти його, звичайно що алкогольними напоями, які можна знайти у ближчому магазині за кілька кілометрів з місця вашого перебування. Коли алкоголь почне діяти, то у
нього просто не хвататиме сил переміщати для утворення будь-яких звуків свого таки накачаного язика, а він і справді качався, тобто тренерувався уже добрий кусок часу. Щодо першого способу угамування голосового апарату Тушильника, то він і справді є трохи жорстокий по відношенню до нього, але на думку декого із його добрих друзів це справедливо. Якщо немає потрібних коштів або він вже справді дуже почав набридати і не замовкає після багатьох погроз дати в пику після кожного далі сказаного слова, потрібно його відлупцювати і до цього можна підключити й найближчий до тебе народ, вони ніколи не відмовляться ЙОГО чимдуж відлупцювати, але це не повинно переходити границі можливого, адже можна серйозно покалічити. Тоді коли він відчує своїм нутром, що від нього намагаються здихатись, він встане і чимдуж попрямує в свою хижину, де по дорозі його ще раз можуть відлупцювати круті пацани, що входять до клану гопів Джоні та його дружище Томі. І ніколи не думай, що Тушильник буде на тебе завтра ображатися, через те, що після вчорашнього у нього під оком і не тільки там кілька синців і царапин.
На теперішній момент це мабуть буде кінець безглуздої розповідь про безглузде провінційне містечко з невідомою вам, мені відомою, назвою і її теж безглуздих жителів. Але не потрібно розчаровуватися тим кому ЦЕ справді увійшло і не виходить із нутрощів через надмірний брак сили та ще якоїсь там мури після надмірного вживання алкоголю та тютюну. Це ще не кінець цієї незрозумілої мазні з незрозумілим фінішем, тобто кінцем якщо хтось не вивчав інглиш на уроках середньої загальноосвітньої школи якогось там номеру. Ми ще зустрінемося на цьому аркуші паперу і чекай мене у своїх найстрашніших снах. Я прийду не сам, зі мною буде безжальний поглинач соку “Садочок”, незрозумілий на перший і подальший твій погляд ніжний Антоніо, Гламурний Блекер із туси самого Devil’а, тупий замащений на бороді якоюсь неїстівною і непоживною речовиною Морда, Тарас із грушками, які тряс, Тушильник з пивом і цигаркою в писку і звичайно, що ті два гопа, тобто Джон і Томі, але вони не зі мною, а просто так, щоб в тебе грошей вибити на “діскатєку”.
Отже на даний момент тобі респект і я пішов, куди сам не знаю, але мабуть згодом відвідаю Замок і його усіх постійних жителів та гостів тобто тебе та інших, хто насмілиться завітати у це дуже таки дивне провінційне містечко.
З великою повагою пишу це вам
Я, ну тобто той шо не ГОП!!!
Slay <P class=MsoNormal style="MARGI
|
